Сторінки

середа, 10 грудня 2014 р.


Моє рідне село, Новоселиця.
Милий край, люба серцю земля, Навкруги килими квітів стеляться.
І шумлять врожаями поля ...
                                 Марія Кирилішина

Село Новоселиця Полонського району Хмельницької області – одне з найбільших сіл району і четверте за кількістю населення в області. Розташоване на правому березі річки Хомори. Віддаль до обласного центру
 м. Хмельницького 110 км. До районного центру м. Полонного - 6 км. Найближча залізнична станція Полонне -  10 км.
Населення проживає – 3352 чоловік, кількість дворів – 1073.
Орган місцевого самоврядування на 1.1.2012 рік - Новоселицька сільська рада.
Загальна площа сільської ради - 6315,9 га,
в тому числі : земель державної власності – 11,8 га, земель комунальної власності – 2256,1 га, земель приватної власності – 4059,81 га, присадибних земель – 509,053 га, земельних часток (паїв) – 1465 га, всього власників земельних часток (паїв) – 1432 га.
Структура земельного фонду:
- сільськогосподарських угідь – 6315,9 га, в тому числі : земель резерву – 232 га, земель запасу – , пасовищ – 585,5 га, ліси – 357,7 га, забудовані землі – 114,1 га, землі водного фонду – 86,79 га, з них:  за межами населених пунктів – 86,79 га (5 ставків), в оренді – 86,29 га (4 ставки).
Територією сільської ради протікає річка Хомора .
Об'єкт природньо заповідного фонду –  парк "Новоселицький"
Місцевість багата на корисні копалини : камінь, граніт, гончарні глини, пісок , торф. Рельєф місцевості – хвилясто–рівнинний. В полях переважають суглинково–чорноземні грунти полів.
Перша писемна згадка про село згадується в 1601 році. Назва села походить від слів "нове село". Про те, що село стародавнє, свідчать такі факти:  у центрі с. Велика Новоселиця,  недалеко біля річки Хомори,  знайдено сліди давнього кладовища.  Житель села,  Самолюк Лук`ян,  розповідав , що пам`ятає лише зруйновані могили і повалені кам`яні хрести на цьому кладовищі, а захоронення людей там уже ніхто не проводив. Давним-давно кладовище було утворене в іншому місці, на окраїні села, по дорозі до села Варварівка.
Про давність села говорить і те, що по дорозі до с. Котелянка була козача сторожова  вишка (башта). Сама вишка до наших днів не збереглася, є лише насип, на якому вона стояла,  його звуть баштою (ще й зараз говорять «поля біля башти»). Башта була побудована з метою попередження населення про набіги татар. Село потерпало від татарських набігів. Недарма народ прозвав невелику річечку, що перетинає дорогу Полонне – Новоселиця, Різанкою – в пам`ять про козацтво бої з татарами, «різанину».
У період польського панування (XVI-ХVІІІ ст.) село входило до Полонської волості Кременецького повіту Волинського воєводства. У кінці ХVІІІ ст. його включають до   Новоград-Волинського повіту Волинської губернії Росії.
До реформи 1861р. село належало поміщику Гріпарі. Селяни- кріпаки були зовсім безправними. Не раз за невихід на панщину їх сікли різками. Після реформи селяни одержали маленькі клаптики землі, за які платили величезні викупи.
Кращу землю пан Гріпарі залишив собі (за селом М. Новоселиця). Селяни просили пана продати землю, але він їм відмовив.
У 1885р. селяни спалили маєток пана. Поліція довго шукала серед селян бунтівника, але вони не видали нікого.
Боротьба селян за землю не припинилась. Через рік було спалено панські скирти з хлібом, а панові підкинули записку, у якій було сказано, щоб він забирався геть, а то буде вбитий. Гріпарі змушений був продати землю і виїхати. Більшість селянських господарств були малоземельні. В селі знаходилась невелика частина куркулів, які володіли від 17 до 25 га землі. У селян нараховувалось від 1до 3 га землі.
У середині ХІХ ст. у В. Новоселиці було значне поселення, розміщувався волосний центр. Відомо, що тут проживало 577 чоловік, а кількість жителів Новоселицької волості складала – 851 чоловік.
Довгий час зберігалася найстаріша хата по вулиці Комсомольській (Гарамщина).

 До нашого часу зберігся
будинок-музей, якому 108 років, у ньому проживає 87-річна Яремова Г. В.
Існують давні розповіді про назву окремих вулиць, які відображали рельєф, заняття наших старожилів.
Назви вулиць у селі мають своє значення:
1.     Залужна, сучасна назва Комарова – розташована на пагорбі, а перед вулицею розкинулись великі луки.
2.     Гора, вулиця Мічуріна – найвища точка в селі, тут є природні копалини: глина, камінь.
3.     Низ, вулиця Шевченка – вулиця низька і весь час була найбільш болотиста, пролягає паралельно річці Хоморі.
4.     Під’їздів, вулиця Юзькова – через село проходив шлях на Полонне. З інших сіл у Полонне їхали на ярмарок, який щонайменше влаштовувався 2 рази у рік. Люди в основному добирались на возах, на цій вулиці жили майстри з ремонту возів.
5.     За Млинок, вулиця Соборна – так, як у нас була велика річка, на ній стояв млин.
У кінці ХІХ ст. в Новоселиці був великий маєток графа Шувалова. Значні земельні угіддя тут мала також у цей час княгиня Єлизавета Гагаріна. На околиці села вона збудувала великий палац, який зберігся до 2005 року.
На території Новоселиці була  школа, де вивчали польську мову.
Біля палацу було закладено парк, який знаходиться на височині, має гарний краєвид. Були посаджені дуби, які символізують вічність. На сьогоднішній день парк є заповідним об`єктом, пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, що входить до складу природно-заповідного фонду України, який охороняється як національне надбання і є складовою частиною світової системи природних територій та  об`єктів, що перебувають під особливою охороною. В селі було 240 дворів, де проживало 1970 жителів, із них 840 римських католиків і 46 євреїв.
В 1875 було відкрито однокласне народне училище.
У 1893 р. село відвідала поетеса – Леся Українка. У Новоселицю часто приїздив її дядько Григорій Косач. Про це записана розповідь старожила Івана Васильовича Давидюка.
У палаці княгині Гагаріної було багато різних картин, більшість із яких створили місцеві художники з селян. Одну з картин, про що згадувала в листі Леся, Косачі  взяли,  щоб перемалювати.
Пам`яткою дерев'яної  архітектури в селі була церква в пам’ять про народження Ісуса Христа, яку збудували  в 1716 р. У 1884 споруджено нову дерев`яну церкву, священиком у ній був Федот Редкевич. Там, де проживав священик, був посаджений великий фруктовий сад. І до цього часу ці землі,  де ріс сад,  називають «попівська земля».
Багато селян мали прізвища від роду занять (бондарі, млинарі, пасічники), які збереглися у великій кількості і сьогодні: Бондарчуки, Мельники, Пасічники, Гончарі (виробництво горщиків, свистульок). Географічне положення і природні багатства спонукали до такого роду занять.
У 1875 р. в селі було відкрито однокласне народне училище Міністерства народної освіти. З 1883 р. існувало церковно-приходське попечительство у складі шести чоловік.
У кінці ХІХ ст. Новоселиця стає відома своїм цукровим заводом, який став до ладу 1897 р., власником його були  німці – Генеман та Гріпарі. Це був один із двох цукрових заводів, що діяли на той час в Новоград-Волинському повіті. У 1899 р. тут працювало 170 робітників, а в 1914 р. вже 380 робітників. Збереглася фотографія Марковського Фелікса Тимофійовича, який працював на заводі начальником пожежної охорони.
У 1911 р. була замінена друга цегельна труба  (до того була залізна). У 1929 р. було реконструйовано новий корпус заводу. На території було побудовано багато бараків і два будинки, які збереглися до сьогодні, там проживають працівники бурякорадгоспу. В одному з приміщень розміщена амбулаторія,  після війни там була дільнича лікарня.

У 1944 р., коли наступ фашистів уже був під Шепетівкою, цукровий завод було підірвано, щоб не дістався фашистам. Із спогадів старожилів знаємо, що в заводі був пошкоджений тільки дах. Після війни, завод можна було відремонтувати.  Потрібно щей побудувати до села залізницю, але не було коштів. На державному рівні вирішено щоб завод розібрати, все устаткування вивезти в Наркевичі для діючого там цукрового заводу. Від заводу залишилась тільки велика цегельна труба, яка була вже аварійна, і в 70-х роках її було підірвано.













Революційні події 1905-1907 рр. знайшли відгук серед новосельчан. У село з м.Києва прибула молода вчителька Борецька, яка організувала серед бідного селянства групу по розповсюдженню нелегальної революційної літератури. Борецька була запідозрена в революційній діяльності місцевим попом. Піп встановив за молодою вчителькою таємний нагляд і доніс на неї поліції. Борецькій грозила розправа. Її викликали в Новоград-Волинський уїзд.  Щоб не попасти на заслання,  Борецька покінчила життя самогубством.
У 1914 р. під час лихоліття Першої світової війни багато молодих чоловіків з Новоселиці не повернулися з війни. Революційні події 1917-1920 не обминули й наше село. Влада передавалася від одних до інших політичних і військових сил. Бойові дії лише ускладнювали життя селян. На початку 20-х років в селі була встановлена радянська влада. Обрано Раду робітничих, селянських і солдатських депутатів, яка здійснюва управління життям села.
1922 р. на території села була створена комсомольська організація, яка складалася з 3-х чоловік: Лавренчука Нікіфора, Сідорського Франца, Ліщука Федора, а у 1928 р. вже було 42 чоловіки.
В 1928 р. в селі було створено партійну організацію, школу-лікнеп, клуб, де діяли драматичний та співочі гуртки.
У 1926 р. в селі було створено терміновий округ заступників технічних курсів Полонського району та Шепетівки.
У 1924 р. в селі були створені товариства по спільному обробітку землі. Вони об`єднували по десять, п`ятнадцять господарств. Проіснували вони недовго, тому що розпочалась колективізація. В цей період у протидію владі по створенню колгоспів у селі було вчинено заколот, у ході якого люди нищили колгоспний інвентар, погрожували сільським активістам. У 1931-1932 рр. в селі владою проведено розкуркулювання заможних селянських господарств.
Тих селян, які не хотіли здавати реманент і йти в колгосп, вигонили взимку з домівок і висилали за межі села. Вислані були сім'ї Яремових, Гончарів, Самолюків, Лебеденків, Ніколішиних. На вулиці Комсомольській, за активного сприяння комсомольців та комуністів, було виселено 3 сім’ї: Самолюків, Лебеденків, Варчуків. Вулиця до сьогодні має назву цих людей. На вулиці Залужній виселені Гончарі, Кальчуки; на Зеленій – сім’я Самолюків.
Важкою сторінкою для жителів села став голод 1932-1933 років. У період страшного голодомору 1932-1933 рр. померло з голоду 155 новосельчан. Голодомор 1932-1933 рр. – історична трагедія українського народу.  Ми повинні назавжди закарбувати у своєму серці правду тих днів. Без певної правди про минуле, якою страшною вона не була б, неможливий процес оновлення і очищення, що відбувається сьогодні на рідній землі.

У 1992р. на сільському кладовищі встановлено пам’ятний знак жертвам голодомору.
У важкі хвилини минулих років знайшлись і відважні люди, які категорично протестували проти створення колгоспів і виявляли протест, який пізніше у народі мав назву «Волинка».
Ті часи були дуже важкими, згадую, як старші жінки розповідали про випадок, коли з великої сім’ї померла дитина, і мати, щоб врятувати всіх інших дітей,   по кусочку варила м’ясо дитини і давала  їм їсти. Не раз можна було бачити, як на  вулиці лежить під тином померла мати, а біля неї опухла та виснажена дитина, яка просить їсти.
Пізніше активісти села поставили дзвіницю, якою скликали селян і на місці збору розливали синій куліш, який неможливо було їсти. Голодні люди йшли на цей дзвін із усіх кінців села, щоб отримати черпак цього варива. Цей суп давали лише тим, хто йшов працювати в колгосп, а ті, що не йшли до колгоспу,  не мали і того.
Весною, коли підріс перший щавель, голодні люди його збирали, варили та пекли з нього палянички. Наївшись такої їжі, люди вмирали від страшного внутрішнього болю. Такими методами проводилась колективізація.
Село Новоселиця складалося з 3-х сіл: Червона Новоселиця, Велика Новоселиця, Мала Новоселиця. У кожному селі була своя артіль і мала назву.
Ч.Новоселиця – сільськогосподарська артіль ім.Дімітрова.
В.Новоселиця –ім.12-го Жовтня.
М.Новоселиця – артіль ім.1-го Травня.
Першим головою колгоспу у В.Новоселиці був Лашков Андрій Федорович.
До цього часу збереглися печаті артілей.
У Червоній Новоселиці була  крамниця з продажу сільгоспінвентаря, яка знаходилася на повороті біля садиби Віктора Шестопала.
Першими організаторами колгоспного руху були: Самолюк Трохим Семенович, Самолюк Герасим Михайлович, Сніцар Дмитро, Сніцар Антон, Колч Олександр, Ковтунець Василь Кузьмович, Варчук Трохим Михайлович, Горшечнік Феодосій Назарович, Вітюк Іван Макарович.
У цілому в трьох господарствах працювало до 3 тис. людей. Артіль
У кожному з 3-х сіл був свій господарський двір, реманент, який збирали в основному від розкуркулених і заможних селян. У кожній артілі було по три і чотири дільничих бригади, а в них по три, чотири ланки.
 ім. Дімітрова очолювали Безпутній, Ватра, Кислий, Михайленко, Буйник.
Артіль ім. 1-го Травня – Янюк, Сагайдак, Варчук.
Артіль ім. 12-го Жовтня – Юрчилевич, Чорний, Чумак, Тихій.
Новоселицький цукровий завод підтримував шефство над колгоспами села (допомагав у ремонті інвентаря, організовував недільники).
Поступово налагоджувалось виробництво, підвищувався добробут людей.
Всі колгоспи займалися вирощуванням сільськогосподарських культур. В цьому їм надавала допомогу Полонська машино-тракторна станція. Головним напрямком був розвиток рослинництва і тваринництва. Особливе місце в рослинництві займали пшениця, ячмінь, гречка, горох, цукрові буряки, картопля, кукурудза, овочі. У тваринництві: поголівя корів, свиней, птиці, овець.

У 1933 р. З ініціативи  відомого садовода Федота Івановича Клімова в селі Велика Новоселиця було посаджено фруктовий сад.
Як тільки організувався колгосп, Федот Іванович одним із перших став його членом, віддав у колективну власність землю, робочу худобу та свій найдорожчий скарб: 2000 дичок, 1200 окулірованих дерев та 800 однорічних саджанців. І посадив 12 гектарів саду, де росли різні сорти, як зерняткових так і кісточкових плодових дерев. Плодові насадження відділяла посаджена ялинова смуга, яка оберігала і захищала плодові дерева від вітру. Мирна праця Федота Івановича Клімова була перервана страшним лихоліттям війни. З гвинтівкою в руках боронив він рідну землю від лютого фашиста який топтав нашу землю. Федот Іванович громив фашиста, звільняючи наші міста аж до Берліна. Із бойовими нагородами в солдатській шинелі повернувся в рідне село і приступив до трудового життя, яке влилося в безкінечну роботу в саду і розсаднику, від якого отримував велику насолоду своєї праці з весни до осені,  і так з року в рік. Він перетворив колгоспний фруктовий сад, плодорозсадник – в одну з найприбутковіших галузей господарства. Федот Іванович виховав цілу плеяду садівників, навчив їх працювати і доглядати за садами. Видав брошуру «Сади – наше богатство». На 95 стор.  брошури сконцентрував весь свій багатий практичний досвід. Брошура  видана в 1963 р. Його наука живе в пам’яті односельчан. Не одне покоління навчив окулірувати, закладати сади і ягідники, формувати крона дерев, доглядати за насадженнями, передав секрети щеплення і перещеплення.
Працю Федота Івановича високо оцінила держава – в 1940 році він був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, а в 1955 році найвищою нагородою країни – орденом Леніна.
У довоєнні роки В.Новоселицький колгосп домігся великих успіхів у підвищенні врожайності. В 1940 р. було зібрано  пшениці по 25 ц. з гектара, жита – 20 ц. з гектара. Передовиками сільського господарства були бригадир – Горшечнік Василь Микитович, Гаврилюк Оксана, Ковтунець Ганна та інші. В той час в колгоспі працювало: тракторів – 3, сівалок кінних – 10, автомашин – 3. На повну потужність став працювати цукровий завод, який в 1940 році виробляв 6000 тонн цукру за сезон. Та мирна праця новосельчан була перервана Другою світовою війною. Війна зачепила чорним крилом наше село. Німецька окупація принесла багато лиха. Була припинена робота колгоспів, шкіл, введені окупаційні порядки.  71 чоловік було вивезено на примусові роботи в Німеччину, але селяни не скорилися. У селі діяла підпільна організація імені Сабурова під керівництвом Никифора Вальчука.
Із розповіді Лашкової Лідії Андріївни, яка брала участь в підпільній організації: «До нашої хати приходили підпільники: Вальчук Никифор Мойсевич, його дружина, Вальчук Олександра Антонівна, Ковпак Сергій та жителі сусіднього села Варварівка – Письменний, Вальчук Анатолій Павлович, Вальчук Микита».
Лідія Андріївна пекла хліб і носила його партизанам, які вдень переховувались, а вночі ходили на завдання, розповсюджували агітаційні листи. Мама Лідії Андріївни шила рукавиці для партизанів.
Вона нагороджена медаллю «За трудову доблесть», «За відвагу» і багатьма ювілейними  медалями.
Різдвяні свята 1944 року принесли довгождане визволення с. Новоселиці. Із розповіді односельчан: « Коли зайшли наші війська в село, то так стріляли катюші, що думали, що горить світ». Тут проходила лінія фронту, на околиці села між Новоселицею і сусідньою Варварівкою. Під час визвольних боїв до рук ворога потрапила радянська радистка – Ліза Цабалова, яка по-звірячому була закатована. На честь її імені названа у селі вулиця.

Під час визвольних боїв за село загинуло 62 воїни-визволителі. В центрі села є пам’ятник воїнам-визволителям і дві братські могили, де покоїться прах воїнів, яких у 1957 р. було перехоронено.
 На честь 40-річчя визволення села від фашистів у 1984 році приїхали воїни-визволителі, які звільняли село.
У селі побудований пам’ятник-обеліск воїнам односельчанам, біля якого мармурові  плити, на яких викарбувані прізвища 333 односельчан, які не повернулися з війни. На всіх фронтах Другої світової війни брали участь 402 наших односельчан; 333 – віддали найдорожче – життя, 168 жінок залишилися вдовами; 200 дітей – сиротами, 264 воїни нагороджені орденами і медалями, 62 воїни-визволителі загинули при звільненні нашого села.
Післявоєнні роки були дуже важкими. Треба було відбудовувати власне і громадське господарство. Колгоспникам ішла оплата трудоднями в кінці року. Врожайність була низька. У 1950 р. всі три колгоспи об’єднуються в одне господарство  - колгосп ім.Леніна села В.Новоселиця. Головою був обраний Чорний Іван Семенович, який працював недовго. В березні 1951 р. загальними зборами обрано нового голову колгоспу Хіміча Олександра Трохимовича.
Господарство було вкрай занедбане. Їжі худобі вистачало  на 5-6 днів. Олександр Трохимович об’їжджав  сусідні села, купляв корми, навіть загати із хат брав, сніпки. За рахунок організаторської роботи, допомоги держави, вже в 1952-1953 рр. колгоспне виробництво почало зростати. Було три рільничих бригади та три тракторних бригади, садово-овочева бригада. В кожній бригаді по 3-4 ланки. Швидкими темпами почало розвиватися тваринництво. Праця колгоспників завершувалася тим, що отримували на зароблені гроші по тонні і більше зерна. Швидко стало розвиватися садівництво. В господарство поступала нова техніка – трактори, комбайни, сільськогосподарські машини. В 1960 р. колгосп став мільйонером. У 1962 р. колгосп удостоєний поїздки на Всесоюзну сільськогосподарську виставку в Москву. В цьому році голову колгоспу Олександра Трохимовича Хіміча – нагороджено найвищою нагородою СССР – орденом Леніна. При його господарюванні у селі була побудована баня, цегельний цех, млин, ставок, у якому розводили рибу, тваринницькі приміщення.
Потім головою господарства став Чемерис Антон Лукич, який господарював два роки.
У 1965 р. обирають нового голову –  Кочека Василя Івановича, який забезпечив щорічне зростання економіки колгоспу. В господарство поступала нова с/г техніка. Підвищувалась продуктивність молочного стада, привіси ВРХ. У 1973 р. Василь Іванович раптово помер. Головою господарства колгоспники обирають Процуна Миколу Васильовича, який працював у господарстві головним зоотехніком. За період господарювання Миколи Васильовича набирає розвиток тваринництво, збільшується поголів’я ВРХ на відгодівлі. Будується два тваринних комплекси, яких називали тисячниками, два тваринницьких приміщення для відгодівлі ВРХ на 240 голів, один телятник, корівник, свинарник, кормоцех, фруктопереробний цех, який приносив великі прибутки колгоспу, санпропускник з побутовими приміщеннями, птахоферма. У рік господарство виробляло більше мільйона яєць. Фермою завідувала Лободзінська Ніна Михайлівна. За самовіддану працю вона нагороджена орденом Трудового Червоного прапора. Розширювалось і процвітало господарство, в якому працювали трудівники колгоспних ланів і тваринницьких ферм. Овочева бригада займала першість в районі. За високі показники по реалізації овочевих культур бригадира Мартинюка Андрія Івановича нагороджено орденом Трудового Червоного прапора. Керівники підрозділів докладали всіх зусиль для підвищення економіки колгоспу: бригадир сів. №1 – Качуровський Григорій Аврамович, сів. №3 – Пальоха Олександр Никонович і зав. фермою –  Самолюк Галина Йосипівна. Слід відзначити людей ранкової зорі, які в холод, спеку,  в будні і святкові дні поспішали до своїх робочих місць: доярку – Левковець Анастасію Ілїнічну, телятницю – Чорну Анастасію Павлівну, доглядачку ВРХ – Ковтунець Марію Яківну, підвозчиків кормів – Ковтунець Івана Кириловича, Лебеденка Василя Дмитрійовича, трактористів, які орали і сіяли, збирали і перевозили врожай – Коробку Миколу Арсенійовича, Юрчика Миколу Івановича, бригадира тракторної бригади №2 – Лебеденка Миколу Нечипоровича та багато, багато інших, які своєю самовідданою працею здобували успіхи господарства.
У господарстві побудовано автогараж, фруктопереробний цех, рем. майстерню, сінажні траншеї, гноєсховище, під’їздні дороги, артезіанські колодязі з усіма комунікаціями. Все будувалось за кошти господарства. У 1976 р. колгосп ім.  Леніна с. Новоселиця та колгосп ім.  Ілліча с. Котелянка були об’єднані в одне господарство, якому присвоїли назву колгосп ім. Мічуріна, у зв’язку з великим розвитком і прибутками садівництва.
Голова господарства Микола Васильович Процун велику увагу приділяє розвитку соціальної сфери. Побудовано СБК на 500 місць, сільську нову баню з душовими кабінами та басейном, двоповерховий будинок для вчителів, будинки для спеціалістів сільського господарства, ветеринарну лікарню. Було розпочато за рахунок коштів бюджету будівництво середньої школи на 640 місць. За кошти господарства утримувались керівник духового оркестру СБК та інструктор спортивно-масової роботи. Велику допомогу правлінню колгоспу в цей період надавали партійна, профспілкова, комсомольська організації, які займались організацією змагання, створенням умов для працюючих, мобілізацію людей в найбільш напруженні періоди роботи.
Після смерті М.В. Процуна у 1985 році обирають голову господарства –  Володимира Казиміровича Святського, який з перших днів господарювання запровадив високу трудову дисципліну і відповідальність за доручену справу серед головних спеціалістів та керівників підрозділів. У відповідності з спеціалізацією виробництво керівними органами району колгосп було переведено в спецгосп по вирощуванню та відгодівлі ВРХ, поголів’я якого було доведено до 5750 голів. Середня вага однієї ВРХ, яку здавали на м’ясокомбінат, становила 5,0-5,2 центнерів, середньодобовий приріст на відгодівлі ВРХ становив 670-700 кг а на інтенсивній відгодівлі більше 1 кілограма. Зростала врожайність всіх культур. Продовжувалась розбудова господарства. Було побудовано АВМ і ковбасний цех, пекарню, реставровано млин по переробці пшениці на муку різних сортів. Побудовано тваринницьке приміщення на фермі №3, зерносклади. Особлива увага зверталася на поліпшення праці колгоспників. Благоустроєні всі ферми і тракторні бригади На фермі №3 було відкрито медпункт, працювала кухня, де на сніданок для тваринників був гарячий чай і оладки. Господарство було одне із кращих в районі. За колгоспні кошти які повертались державою було заасфальтовано майже всі вулиці села, побудовано дитячий садочок «Журавлик» на 45 місць. Трудівникам господарства надавались путівки на відпочинок, за сумлінну працю отримували винагороди. Зростала постійно заробітна плата.
У 1987 році жителі села Котелянка, зібравши збори, одноголосно проголосували за відокремлення від села Новоселиця і створили своє господарство, яке очолив Сосновий Євген Іванович.
У 1990 р. Володимир Казимірович Святський переходить на роботу головою Полонського райвиконкому. Керівником господарства було обрано Валентина Казиміровича Святського.
У період з 1990 р. колгосп ім. Мічуріна змінив  назву на колективне сільськогосподарське підприємство ім. Мічуріна, потім  на сільськогосподарський виробничий кооператив ім. Мічуріна і на товариство з обмеженою відповідальністю.
У 2010 р. СТОВ ім. Мічуріна зі своїми родючими полями, знаменитим Мічурінським садом перестало існувати у зв’язку з неправильною політикою держави щодо реформ на селі, а також невміння керівників і спеціалістів працювати в нових ринкових умовах. Господарство оголошено банкрутом і ліквідовано.
На території села, із розповідей односельчан, які проживають на території колишнього цукрового заводу (вул. Заводська), в 1930 роках розпочав свою діяльність Новоселицький бурякорадгосп. Директорами його були: Левченко, Левіцький. Він спеціалізувався на вирощуванні насіння цукрових буряків що приносило господарству високі доходи. Насіння відправляли на Вінницький насіннєвий завод. Ланкову бурякорадгоспу Марковську І.О. за високі показники у роботі було нагороджено орденом Леніна.
Господарство, яке  тривалий час очолював Дюмин Федір Федорович, складалось із 4-х відділень: Адамів, Титьків, Варварівка, Котелянка.
У 1971 р. в господарство призначено нового директора – Хуторного Миколу Олександровича.
За період господарювання Хуторного М.О. бурякорадгосп вдвічі збільшив  кількість дійних корів, яких було більше 1000, розвивалось відгодівля свиней. Зростала врожайність всіх сільськогосподарських культур. Господарство занесеносилось на районну та обласну дошку Пошани, виходило переможцем у республіканському і обласному соціалістичному змаганні.
Радгосп був учасникам с/г виставки у м. Києві. За сумлінну працю і високі показники в роботі трудівників господарства було нагороджено грамотами, цінними подарунками. Орденом  Дружби народів  нагороджено головного ветлікаря Вельгаса Леоніда Йосиповича. Орденом  Трудової Слави ІІІ ступеня – нагороджено Тріщ Яніну Іванівну, Стрільчук Віру Филимонівну. Усі ці успіхи завдяки вмілому керівництву Хуторного М.О.
Господарство мало найбільший автопарк: більше 80-ти автомашин, багато тракторів, автокран, бульдозери. Побудовано автогараж, приміщення для відгодівлі ВРХ, телятники, силосні ями, реммайстерню,  корівники. Будувались квартири для працівників. Благоустроєні всі ферми, польові стани, тракторні бригади. Для працівників були створенні необхідні умови.
Хуторний М.О. керував господарством до заслуженого відпочинку. Надалі керував господарством Савіцький Віктор Антонович, Моринець Микола Володимирович. У 2010 році господарство оголошено банкрутом і ліквідовано.

Особливої уваги заслуговує історичний аналіз розвитку освіти, культури і духовності в селі
До революційних подій 1917 р. в Новоселиці працювало три школи: церковно-приходська (в ній навчались лише дівчата) та дві міністерські: на Малій Новоселиці та на Великій Новоселиці. Усі вони були з трирічним терміном навчання. Кількість учнів у класах була непостійною. До першого класу приходило вчитись 60-70 учнів, а закінчувало школу лише 10-15 % школярів. Навчання, звичайно, було не обов’язковим, і більшість батьків обмежувались тим, щоб їх діти навчились читати та писати.
У школу учні ходили не систематично. Навесні, коли розпочинались городньо-польові роботи, залишали навчання раніше, ніж закінчувався навчальний рік.
У 1916 році на території цукрового заводу була відкрита вища початкова школа з чотирирічним терміном навчання, яка прирівнювалась до сучасної семирічної школи.
До революції в цю школу приймали вчитись лише за рекомендацією попа, тому діти бідняків в ній майже не навчались. Пізніше, після революції, учнівський склад школи змінився. Навчатись могли усі бажаючі. Ця школа проіснувала до 1925 р.
До нашого часу зберігся цікавий факт з історії цієї школи, коли в 1923 році учні надіслали телеграму В.І.Леніну такого змісту:
 «13 січня 1923 року. Москва. Кремль. Леніну.
Дорогий дідусю! Ми, діти школи Новоселицького цукрозаводу, святкуючи своє свято – ялинку, шлемо тобі від душі наш дитячий привіт, знаючи, що ми скоро підемо по шляху, наміченому тобою.
Діти школи цукрозаводу».
Цей лист зберігається в Центральному Державному архіві Жовтневої революції міста Москви.
У роки революції,  громадянської війни (1917-1920 рр.) питання освіти та навчання в с. Новоселиця розв’язувалось силами і на розсуд громадськості села. Школа та вчитель були на утриманні тих батьків, діти яких навчались. Так було до того часу, поки в селі остаточно не встановилась Радянська влада. Почалось спільне навчання хлопчиків і дівчаток.
У 1922 році трирічна початкова школа була реорганізована в чотирирічну початкову школу, в селі було відкрито клуб, хату-читальну та бібліотеку. Особливо велике значення в поширенні культури та політичної освіти на селі мала хата-читальня, де охоче збиралась молодь села. Тут проводили свою роботу перші комсомольці на селі: Лавренчук Нікадр, Самолюк Іван, Шаюк Семен. Видатною подією в селі того часу був перший радіоприймач, сконструйований для хати-читальні радіолюбителем Клімовим Федотом Івановичем (садівником-мічурінцем).
Для ліквідації неписьменності серед дорослого населення в 1924-1925 роках почав працювати лікнеп. Комнезами розвернули свою роботу в справі ліквідації неписьменності. Також вони надавали матеріальну допомогу сім’ям селян-бідняків.
У 1930 році була видана Постанова Ради Народних комісарів про загальнообов'язкове початкове навчання. В цей час працювало багато комсомольців, які проводили індивідуальну роботу по ліквідації неписьменності серед дорослого населення. У 1929 році в с. Новоселиця була відкрита семирічна школа. В 1933-1937 рр. майже всі діти шкільного віку були охопленні навчанням в межах семирічки.
У роки німецької окупації школа в селі не працювала.

Після звільнення села від фашистських загарбників, на початку 1944 року, відразу ж почали діяти семирічна школа та дві початкові школи на Малій Новоселиці та Червоній Новоселиці. Семирічне навчання стало обов’язковим.
У 1953 році на території колишнього маєтку княгині Гагаріної була відкрита середня школа, а в центрі села семирічна школа була реорганізована у восьмирічну.
У 1981 році за кошти держави, колгоспу і бурякорадгоспу на території восьмирічної школи розпочалося будівництво триповерхової середньої школи на 640 місць. Директором школи на той час працювала Костюк Олександра Єрофеївна. З першого вересня 1986 року навчальний рік розпочався в стінах нової школи. Директором школи був Українець Гліб Якович. В школі діяли партійна, комсомольська і піонерська організації. З 2000 р. – Новоселицька середня школа працює як пілотний проект комп’ютерної мережі загальноосвітніх навчальних закладів Хмельницької області. Директор – Мойсієнко Віталій Миколайович. Вона стала інноваційним закладом нового типу «Новоселицький НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів, ліцей», базова школа Новоселицького освітнього округу, до якого входять ряд шкіл району, філіал художньої, спортивної та музичної  шкіл.

Найбільш вагоме значення для села у важкі післявоєнні роки мала дільнича лікарня, яка розміщувалася в одному із приміщень колишнього цукрового заводу. Лікарня містила стаціонар. Лікарнею завідував Прокопчук С.В. (за професією фельдшер), який користувався великою славою не лише жителів села, а й в окружних селах. Прокопчук С.В. був професіоналом своєї справи і великим господарем лікарні. Ідеальна чистота у лікарні, на території квіти до пізньої осені. Для обслуговування населення в лікарні було двоє  коней на виїзд до хворих (швидка медична допомога). Великою повагою і пошаною користувався лікар Михальчук Михайло Родіонович, який 45 років очолював лікарню, а пізніше амбулаторію. Був провідним лікарем села. У селі діють амбулаторія і два ФАПи.
Починаючи з довоєнних років у всіх трьох частинах села (Мала, Велика та Червона Новоселиця) діяли дитячі установи (ясла). Оскільки на той час село не було достатньо розбудованим, то часто в одній будівлі з дитячими садками діяли інші установи. Так у 1953 р. в с. Червона Новоселиця було збудовано дитсадок, де була відкрита і аптека. На Малій Новоселиці в розкуркуленому будинку діяли садочок, бібліотека, клуб та медпункт, які плідно пропрацювали до 70-х років ХХ ст. У
с. Велика Новоселиця в 1952 році побудовано дитячий садок, який вміщував близько 60 дітей. Він містив затишні спальні, ігрову кімнату, відокремлену кухню та ігровий майданчик.
Сьогодні в селі діє один великий сучасний дитячий садок «Журавлик», який почав працювати з 1991 року. Завідуюча – Сущенко О.Ф.

У 1946 року в с. Мала та Велика Новоселиця працювали сільські бібліотеки. На М.Новоселиці довгий час завідувала бібліотекою Снігур Марія Іванівна. У В.Новоселиці відомо, що першою сільською бібліотекою завідувала Азейштейн Соня Іванівна, у 1958 р – Кріуер Галина Василівна, з 1960 по 1990 рік – Непочатівська Галина Петрівна. З 1990 року і до теперішнього часу – Пижова Марія Миколаївна.

Бібліотека на селі є ідейно-інформаційним центром. Кожен рік із бюджету сільської ради виділяють кошти на придбання літератури та періодики. Станом на 1.01.2012 р. книжковий фонд становить 17500 екземплярів книг.
Подією 2011 р. у сільській бібліотеці стало відкриття Інтернет-центру, де користувачі бібліотеки мають можливість безкоштовного виходу до Всесвітньої мережі інтернет.

Бібліотека брала участь у проекті програми «Бібліоміст» - і безкоштовно
отримала два комп’ютери. Інтернет-центр створено за фінансової підтримки посольства США в Україні та Новоселицькою сільською радою.
Окрім бібліотеки, в селі Мала та Велика Новоселиця діяли клуби, що розміщувались в розкуркулених будинках. На В.Новоселиці клубом завідувала    Гуд І.П., Петровська А.А. та інші. На Малій Новоселиці клуб працював до 70-х р., клубом завідувала Герасімова М.О., у зв’язку з аварійним приміщенням клуб закрито.
У 1974 році у центрі села відкрито новозбудований двоповерховий будинок культури на 500 місць. Директор – Кордас Любов Іванівна. У Будинку культури діють різні гуртки художньої самодіяльності.

Великою популярністю користується самодіяльний народний ансамбль «Джерело», учасник численних районних та обласних конкурсів, фестивалів. Традиційно в селі проводяться народні свята, свято на подвір’ї, тематичні вечори. 
Великим пропагандистом народної музики і фольклору в СБК є знаменитий народний самодіяльний ансамбль шумових інструментів «Веселі музики», дипломант і лауреат фестивалів, конкурсів. Гастролювали у сусідній Польші. Художній керівник ансамблю – Василь Георгійович Чумак.
У селі діє відділення зв’язку, яким завідує Соснова Людмила. Періодичними виданнями село обслуговує 3 листоноші. Діє 602 радіоточки, 309 абонентів телефонного зв’язку.
З піднесенням зустріли жителі села створення суверенної держави Україна. Більшість на референдумі проголосували за це. Проголошення незалежності це – завершення тисячолітнього прагнення українського народу до волі, до створення нової суверенної держави зі своєю землею, своїм народом, своїми символами, традиціями і культурою.
За 20 років незалежності у селі сталося багато змін. Це розпад сильних базових господарств. На основі приватизації землі і майна утворюються нові господарські формування. Обробіток земель проводиться із застосуванням найновіших технологій, використовується сучасна техніка. В селі створюються фермерські господарства, які наповнюють бюджет сільської ради:
ФГ «Ліона-2008» - 100,35 га.
ПСП «Ковпак» - 415,26 га.
ТОВ «Веда» - 20,29 га.
ТОВ «Полонне – Агро» - 118,52 га.
СВК «Зоря» - 45,62 га.
ТОВ «Укрінтерінвест» - 652,55 га.
Багато жителів села ведуть індивідуальне селянське господарство.
Діє 16 приватних торгівельних підприємств.
Відкрита нова приватна аптека.
Працює сучасний магазин «Магазин – кафе центральний», диско-бар.
Майже всі вулиці мають тверде покриття.
Виросли нові будинки із сучасним дизайном садиб.


















У 2006 р. в селі створено кооператив «Прометей» для проведення газифікації, але на основі добровільного об’єднання жителів села в кількості 820 чоловік. Як юридична особа, кооператив занесений до єдиного державного реєстру.  Обрано голову кооперативу – Мигулька Івана Петровича. При сприянні голови Полонської РДА Бученка А.М. за бюджетні кошти та кошти жителів села прокладено 50 км внутрішніх газопроводів. В 2007 році в селі запалено газ. Майже кожне дворогосподарство індивідуально провело воду в будівлі.
У 1993 р. відкрито римо-католицький костел Полонського деканату РКУ, який належить вірним парафії Фатимської Матері Божої.
2007 р. – за кошти прихожан села та колгоспу ім.. Мічуріна було завершено і освячено будівництво Українсько-Православного Храму (Московського Патріархату) Ікони Божої Матері Казанської.

У 2011 р. – відкрито церковну школу для дітей. Настоятелем парафії є благочинним храмів Полонського округу отець Іоан Ткачук.
Визначною і неординарною подією стало освячення статуї  Матері Божої Оранти, яка зроблена за кошти жителів села, благодійників та керівництвом віруючих Ядвіги Замеги та Станіслава Коляси. Навколо все буяє,  у розмаїтті зелені купається затишна капличка, де б’є святе джерело води.

Село має пряме автобусне сполучення з Полонним, Хмельницьким, Кам'янець-Подільським, Житомиром, Києвом.
На протязі майже 90 років в селі головним органом місцевого самоврядування була сільська рада. В різні періоди в її склад входила різна кількість депутатів. Це були кращі люди села, активісти. В даний час депутатський склад ради – 22 депутати. Політичних партій у селі не- має, але депутатський корпус сільської Ради представлено представниками політичних партій: ВО «Свобода», Українська Народна партія, Наша Батьківщина, Партія Регіонів, Народний Рух України, ВО «Батьківщина», Комуністична партія України.
В Липні 2012 року відновлено сільський стадіон.
З ініціативи працівників культури: Герасимової М.О, Кордас Л.І.,
Пижової М.М., Ященко Л.Г., Чумака В.Г., Чумак Т.А., які люблять своє село, цінують його історію, зібрано багато експонатів, цікавих речей, фотографій людей, які гідно прожили своє життя і творили історію.
Владою села в 2012 на відзначення Дня Незалежності України у будинку культури відкрито музей Історія села Новоселиця.
Село – столиця нашого родоводу,  наша велика сімя. Небо вимірює себе крилами,  поле – колоском, а людина найславетніша, найвсесильніша своєю працею і гордістю.
Окрасою нашого села є його знатні люди.
Клімов Федот Іванович – відомий садовод-мічурінець. Нагороджений орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора за досягнуті успіхи в садівництві.
Хіміч Олександр Трохимович – голова колгоспу. Нагороджений орденом Леніна.
Марковська Іршулія Іванівна – ланкова Новоселицького бурякорадгоспу. Нагороджена орденом Леніна.
П’ятак Авдій Вікторович – доктор медичних наук, професор. Професор. Головний лікар.
Яремов Іван Васильович – член академії мистецтв України, художник.
Шамрай Євген Федорович (14.07.1911 – 4.07.1980) – професор, автор 200 наукових робіт. За заслуги в розвитку медицинської науки професору Є.Ф. Шамраю було присвоєно звання заслуженого діяча науки УРСР, нагороджений орденом Леніна.
Юзьков Леонід Петрович (28.01.1938 02.04.1995) – вчений, правознавець. З 1992 р. перший голова Конституційного Суду незалежної України. Був членом Всеукраїнської Ради Європи «Декларація через право». Автор 200 наукових праць з правознавства.
Парлюк Анатолій Федорович (1936 р. н.) – медик, невролог.
Тирановець Володимир Іонович (1936 р. н.) – кандидат ветеринарних наук, доктор філософії, доцент Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнології  ім. С.Г. Горицького. Ним опубліковано понад 120 наукових праць.
Чумак Василь Георгійович (1946 р. н.) – вчитель-методист Новоселицького НВК «ЗОШ I-III ступенів, ліцей», художній керівник народного козацького ансамблю шумових інструментів «Веселі Музики» та народного жіночого фольклорного ансамблю «Джерело», автор багатьох музичних творів. Нагороджений значком «Відмінник народної освіти України», двома медалями «Лауреата Всесоюзних конкурсів, фестивалів».
Корніюк Ніна Миколаївна (1957 р. н.) –  доцент кафедри алгебри і аналізу Кам’янець-Подільського  державного університету, відмінник освіти України.
Михайленко Ганна Станіславівна (1954 р. н.) – економіст, директор Запорізької філії Національної академії  статистики та аудиту.
Розсоха-Тріщ Антоніна Павлівна (1964 р. н.) – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки Переяслав-Хмельницького ДПУ ім. Григорія Сковороди, завідувач аспірантури та докторантури.
Філонюк Тетяна Анатоліївна (1984 р. н.) –  майстер спорту України з легкої атлетики, багаторазова чемпіонка України, учасниця чемпіонатів світу та Європи, учасниця Олімпійських ігор у Пекіні 2008 р.
Натальчук Володимир Володимирович (1980 р. н.) – шестиразовий чемпіон світу, володар 3-х срібних та бронзової медалей чемпіонату світу – 2007 р.  з плавання серед спортсменів з вадами слуху. Заслужений майстер спорту. Нагороджений орденом  «За мужність» III ступеня.
Окремим молодим жителям села довелось виконувати інтернаціональний обов’язок в інших країнах. Статус учасника бойових дій у мирний час отримали 13 воїнів, серед них: Димніч Олександр Сергійович 1965 року народження – загинув виконуючи інтернаціональний обов’язок в Афганістані. 
За мужність і відвагу нагороджений медаллю «За бойові заслуги», орденом Червоної зірки (посмертно).  Встановлено меморіальний знак на полі. Поле ім. Олександра Димніча. Названа вулиця в селі і у НВК встановлено меморіальну дошку ім. Олександра Димніча.

Горшечнік Віктор Володимирович 1963 р. н. в Афганістані з 12.1981 по 01.1984 р., водій, рядовий. Кундуз. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги».
Васьков Микола Іванович 1961 р. н. в Афганістані з 03.1982 по 1984р. , командир взводу, прапорщик. Кабул.
Михнюк Сергій Анатолійович 1964 р. н. в Афганістані з 06.1983 по 06.1985 р.  водій, рядовий. Бограли.
Рибій Ігор Михайлович 1968 р. н. в Афганістані з 12.1986 по 05.1988 р., водій, рядовий. Аулі-Хурма. Нагороджений  медаллю «За бойові заслуги».
Лавренчук Микола Сергійович 1954 р. н.

Чуб Микола Миколайович 1968 р. н. в Афганістані з 08.1986 по    05.1988 р., сапер, рядовий. Гозні. Нагороджений медаллю «За відвагу».
Байцар Віктор Павлович 1963 р. н. в Афганістані з 12.1982 по 1983 р.,  водій, рядовий. Герат. Кабул. Грамота і СВА.
Король Юрій Федотович 1969 р. н. в Афганістані з 11.1987 по
 08.1988 р. р. командир відділення, сержант. Кабул.
Левицький Анатолій Мечиславович 1952 р. н. в Афганістані з 06.1984 по 07.1984 р., авіатехнік, старший прапорщик.
Яремов Василь Миколайович 1967 р. н. в Афганістані з 03.1985 по 02.1986 р., водій, рядовий. Герат.
Сопун Володимир Васильович 1965 р. н. в Афганістані з 04.1984 по 11.1985 р.,  командир відділення, молодший сержант. Кабул.
Грама Сергій Миколайович 1969 р. н. в Афганістані з 11.1987 по 1988 р., командир відділення, молодший сержант. Лащкарчах.
Найрідніша моя Новоселиця,
Над Хоморою чарівна, як рай,
Доброта й працьовитість людей твоїх
Новоселицький славлять наш край.
                                    Василь Чумак



Матеріали надавали:
Вельгас Л.Й.
Корніюк М.Ю.
Степанчук О.І.
Мартинюк А.І.
Сосун Г.П.
Святський В.К.
Трояк О.О.
Сідорський В.С.
Пижова М.М.
Фото:
Ященко Л.Г.
Комп'ютерне опрацювання:
Подвисоцький О.А.
Гаврилюк Г.І.

Нариси історії села обговорено і схвалено 06.07.2012 році на розширеному засіданні виконкому сільської ради.


06.07.2012




Голова ради В.С. Сідорський

         

Немає коментарів:

Дописати коментар